Дистрофія сітківки: причини, симптоми, види та лікування

Дистрофія сітківки — це група захворювань, при яких у сітківці виникають дегенеративні зміни. Вони можуть уражати центральну зону сітківки, периферичні ділянки або фоторецептори, які відповідають за сприйняття світла. Перебіг, симптоми та прогноз залежать від конкретного виду дистрофії.

Сітківка — це внутрішня світлочутлива оболонка ока. Вона сприймає світлові сигнали, перетворює їх на нервові імпульси та передає інформацію до головного мозку через зоровий нерв. Якщо клітини сітківки пошкоджуються або поступово втрачають свою функцію, зір може погіршуватися.

Під назвою “дистрофія сітківки” часто об’єднують різні стани. До них можуть належати вікова макулярна дегенерація, периферичні дистрофії сітківки, спадкові ретинальні дистрофії, пігментний ретиніт та інші захворювання. Тому важливо не лише виявити сам факт змін, а й визначити їхній тип, локалізацію та ризик прогресування.

Деякі дистрофії розвиваються повільно та довго не дають помітних симптомів. Інші можуть поступово звужувати поле зору, погіршувати центральний зір або підвищувати ризик розривів і відшарування сітківки. Самостійно відрізнити ці стани неможливо, тому при погіршенні зору потрібна діагностика в офтальмолога.

Чому виникає дистрофія сітківки?

Причини дистрофії сітківки залежать від її форми. У частини пацієнтів зміни пов’язані з віком, судинними порушеннями, короткозорістю або загальними захворюваннями. В інших випадках основну роль відіграє спадковість і генетичні зміни, які впливають на роботу клітин сітківки.

До факторів, які можуть підвищувати ризик дистрофічних змін сітківки, належать:

• вік — вікова макулярна дегенерація частіше розвивається у людей старшого віку;
• спадкова схильність — деякі ретинальні дистрофії мають генетичну природу;
• короткозорість — при високій міопії сітківка може бути тоншою та вразливішою до периферичних змін;
• куріння — підвищує ризик вікової макулярної дегенерації та судинних порушень;
• серцево-судинні захворювання — гіпертонія, атеросклероз і порушення мікроциркуляції можуть погіршувати живлення тканин ока;
• цукровий діабет — може спричиняти судинні зміни сітківки;
• травми ока — можуть підвищувати ризик периферичних змін або розривів;
• незбалансоване харчування — нестача антиоксидантів і нутрієнтів може впливати на стан сітківки;
• надмірний вплив ультрафіолету — може бути додатковим фактором ризику для тканин ока.

Наявність одного фактора не означає, що дистрофія обов’язково розвинеться. Але якщо є спадковість, висока короткозорість, вік понад 50 років або хронічні судинні захворювання, профілактичні огляди сітківки мають особливе значення.

Які бувають види дистрофії сітківки?

Дистрофії сітківки відрізняються за локалізацією, причиною та прогнозом. Умовно їх можна поділити на центральні, периферичні та спадкові. Такий поділ допомагає зрозуміти, яка ділянка сітківки уражена, які симптоми можуть виникати та які ризики потрібно контролювати.

Центральна дистрофія сітківки

Центральні дистрофії уражають макулу — ділянку сітківки, яка відповідає за найчіткіший зір. Саме вона потрібна для читання, розпізнавання облич, роботи з дрібними деталями та водіння.

Найпоширеніший приклад центральної дистрофії у старшому віці — вікова макулярна дегенерація. Вона має суху та вологу форми. Суха форма зазвичай прогресує повільніше, а волога може швидше погіршувати центральний зір через ріст аномальних судин, набряк і крововиливи під сітківкою.

При центральних дистрофіях людина може зберігати периферичний зір, але мати труднощі з читанням, письмом, роботою за комп’ютером і розпізнаванням дрібних деталей. Саме тому навіть невелика зміна центрального зору потребує уваги.

Периферична дистрофія сітківки

Периферичні дистрофії розташовані на віддалених ділянках сітківки, які не завжди впливають на центральну гостроту зору. Через це пацієнт може не помічати змін, поки не виникнуть ускладнення.

Деякі периферичні дистрофії підвищують ризик розривів сітківки. Розрив, своєю чергою, може стати причиною відшарування сітківки. Саме тому пацієнтам із високою міопією, травмами ока або спадковою схильністю важливо періодично проходити огляд периферії сітківки з розширенням зіниці.

Периферичні зміни особливо важливо контролювати перед деякими офтальмологічними втручаннями, при вагітності, високій короткозорості або появі нових симптомів, наприклад спалахів чи різкого збільшення кількості мушок.

Спадкові дистрофії сітківки

Спадкові ретинальні дистрофії пов’язані з генетичними порушеннями, які впливають на роботу фоторецепторів або інших клітин сітківки. Вони можуть проявлятися в дитинстві, підлітковому або дорослому віці.

До таких станів належать пігментний ретиніт, дистрофії колбочок і паличок, хвороба Штаргардта та інші рідкісні захворювання. Для них можуть бути характерні нічна сліпота, поступове звуження поля зору, порушення кольоросприйняття або зниження центрального зору.

При підозрі на спадкову дистрофію важливо оцінити не лише гостроту зору, а й поле зору, стан фоторецепторів, сітківки та сімейний анамнез. У частині випадків може бути корисним генетичне консультування.

Суха і волога форми макулярної дистрофії

Якщо йдеться саме про вікову макулярну дегенерацію, найчастіше розрізняють суху та вологу форми.

Суха форма трапляється частіше та зазвичай прогресує повільніше. Вона пов’язана з накопиченням друз, змінами пігментного епітелію та поступовим порушенням роботи клітин макули. На ранніх етапах людина може майже не відчувати змін, але з часом з’являються розмитість, зниження контрастності та складність під час читання.

Волога форма трапляється рідше, але часто має більш агресивний перебіг. Вона виникає через ріст аномальних судин під сітківкою. Такі судини можуть пропускати рідину або кров, що призводить до набряку, рубцевих змін і швидкого погіршення центрального зору.

Раптове викривлення прямих ліній, поява темної плями в центрі зору або швидке погіршення читання можуть бути ознаками активного процесу в макулі. У такій ситуації не варто чекати планового огляду.

Симптоми дистрофії сітківки

Симптоми залежать від того, яка зона сітківки уражена. Центральні зміни впливають на читання й розпізнавання деталей, периферичні — на боковий зір і ризик розривів, спадкові — можуть поступово змінювати нічний зір, поле зору або сприйняття кольорів.

Можливі симптоми дистрофії сітківки:

• поступове зниження гостроти зору;
• затуманення або розмитість зображення;
• викривлення прямих ліній;
• темна або сіра пляма в центрі поля зору;
• складність під час читання;
• погіршення зору в сутінках або темряві;
• звуження периферичного поля зору;
• поява спалахів, мушок або “завіси” перед оком;
• складність із розпізнаванням облич або дрібних деталей.

Спалахи світла, раптова поява великої кількості мушок або темна “завіса” збоку поля зору можуть вказувати на розрив чи відшарування сітківки. Такі симптоми потребують термінового огляду.

Що не рекомендується при дистрофії сітківки?

Пацієнтам із дистрофічними змінами сітківки важливо зменшувати фактори, які можуть погіршувати стан судин, обмін речовин або підвищувати ризик ускладнень. Але слово “протипоказано” не завжди доречне, оскільки обмеження залежать від конкретного виду дистрофії.

Зазвичай офтальмологи рекомендують уникати або обмежувати:

• куріння;
• надмірне вживання алкоголю;
• тривале перебування на сонці без UV-захисту;
• самостійний прийом добавок у високих дозах без консультації з лікарем;
• ігнорування гіпертонії, діабету та порушень холестерину;
• важкі фізичні навантаження без погодження з лікарем при периферичних дистрофіях або ризику розривів;
• самолікування краплями, “судинними” препаратами або народними методами.

Робота за екранами сама по собі не є прямою причиною дистрофії сітківки. Проте тривале зорове навантаження може посилювати втому очей, сухість і дискомфорт, тому режим перерв усе одно важливий.

Дистрофія сітківки у дітей

У дітей дистрофії сітківки трапляються рідше, ніж вікові дегенеративні зміни у дорослих. Якщо такі захворювання виявляють у дитячому віці, часто йдеться про спадкові ретинальні дистрофії або зміни, пов’язані з високою міопією чи іншими офтальмологічними станами.

Дитина не завжди може чітко пояснити, що саме бачить гірше. Батькам варто звернути увагу, якщо дитина підходить дуже близько до телевізора, жмуриться, погано орієнтується в темряві, часто перечіплюється, скаржиться на “плями” перед очима або має труднощі з читанням.

Можливі фактори, пов’язані з дистрофічними змінами сітківки у дітей:

• спадкова схильність;
• висока короткозорість;
• вроджені захворювання сітківки;
• деякі системні або метаболічні захворювання;
• перенесені тяжкі інфекції або ускладнені стани, якщо вони вплинули на орган зору;
• травми ока.

При підозрі на спадкову дистрофію може знадобитися не лише огляд офтальмолога, а й додаткові методи діагностики, іноді генетичне консультування або обстеження членів родини.

Діагностика дистрофії сітківки

Діагностика починається з перевірки гостроти зору, збору скарг і огляду очного дна. Лікар оцінює макулу, периферію сітківки, судини, диск зорового нерва та наявність змін, які можуть підвищувати ризик ускладнень.

Для уточнення діагнозу можуть застосовуватися:

• огляд очного дна з розширенням зіниці — дозволяє оцінити центральні та периферичні ділянки сітківки;
• ОКТ сітківки — показує пошарову будову макули та допомагає виявити набряк, атрофію, друзи або інші зміни;
• ОКТ-ангіографія — дає змогу оцінити судинні зміни без введення контрасту;
• фото очного дна — допомагає фіксувати зміни та порівнювати їх у динаміці;
• флюоресцентна ангіографія — використовується за показаннями для оцінки судин і витоку рідини;
• периметрія — допомагає оцінити поле зору;
• електрофізіологічні дослідження — можуть застосовуватися при підозрі на спадкові дистрофії;
• генетичне тестування — розглядається при ймовірних спадкових формах.

Важливо, щоб форму дистрофії визначав саме офтальмолог. Різні види дистрофії сітківки мають різний прогноз і потребують різного підходу до спостереження та лікування.

Лікування дистрофії сітківки

Лікування залежить від конкретного діагнозу. Не існує одного методу, який підходить для всіх дистрофій сітківки. У частини пацієнтів основною тактикою є спостереження та контроль факторів ризику. В інших випадках потрібне активне лікування.

При сухій формі вікової макулярної дегенерації лікар може рекомендувати контроль у динаміці, відмову від куріння, корекцію харчування, захист очей від ультрафіолету та спеціальні добавки за формулою AREDS2, якщо для цього є показання. Такі добавки не відновлюють зір і не запобігають появі хвороби, але можуть знижувати ризик прогресування в певних групах пацієнтів.

При вологій формі макулодистрофії застосовують інтравітреальні ін’єкції анти-VEGF препаратів. Вони допомагають зменшити ріст аномальних судин, витік рідини та набряк у макулярній зоні. Лікування потребує повторних введень і регулярного контролю за допомогою ОКТ.

При периферичних дистрофіях із ризиком розривів може розглядатися лазерна коагуляція сітківки. Її мета — зміцнити небезпечні ділянки та зменшити ризик відшарування. Рішення про таке лікування приймається після огляду периферії сітківки.

При спадкових дистрофіях лікування залежить від конкретного типу захворювання. У багатьох випадках основою є спостереження, корекція зору, реабілітація слабкого зору, захист сітківки від додаткових факторів ризику та генетичне консультування. Для окремих спадкових форм у світі існують спеціалізовані методи лікування, але вони застосовуються лише за чіткими показаннями.

Чи можна зупинити прогресування?

Прогноз залежить від виду дистрофії, стадії, віку пацієнта, супутніх захворювань і своєчасності звернення. У частини випадків можна сповільнити прогресування, зменшити ризик ускладнень або стабілізувати стан. Але повністю відновити пошкоджені клітини сітківки часто неможливо.

Саме тому важлива рання діагностика. Якщо зміни виявлені до розвитку грубих рубцевих, атрофічних або відшарувальних процесів, лікар має більше можливостей для спостереження, профілактики ускладнень і вибору правильної тактики.

Профілактика та спостереження

Не всі види дистрофії сітківки можна попередити, особливо якщо вони мають спадкову природу. Проте можна зменшити вплив частини факторів ризику та не пропустити початок ускладнень.

Для профілактики та контролю стану сітківки варто:

• проходити профілактичні огляди в офтальмолога;
• контролювати артеріальний тиск, рівень глюкози та холестерину;
• відмовитися від куріння;
• носити сонцезахисні окуляри з UV-захистом;
• дотримуватися збалансованого харчування;
• звертатися до лікаря при появі спалахів, мушок або “завіси” перед оком;
• перевіряти кожне око окремо при змінах центрального зору;
• не приймати високі дози вітамінів без рекомендації лікаря;
• спостерігатися частіше, якщо є висока міопія або спадкова схильність.

Дистрофія сітківки потребує точного діагнозу, оскільки під цією назвою можуть приховуватися різні захворювання з різним перебігом і прогнозом. Регулярна діагностика допомагає вчасно виявити зміни, визначити ризики та обрати тактику, яка відповідає конкретному стану сітківки.